[MinCult] Історична правда про гетьмана Івана Мазепу

Day 2,559, 03:28 Published in Ukraine Ukraine by Ministry of Culture


В листопаді цього року виповнюється 306 років від часу, як Російська православна церква (РПЦ) піддала анафемі (церковне прокляття) гетьмана Івана Мазепу.

Здавалося б, яке нам діло до тієї давньої історії, але у світлі сьогоднішніх подій, таки є. По-перше, історію своєї землі знати необхідно, щоб не мати вигляд повних бовдурів, як зараз демонструє нам народ сусідньої держави, по-друге, повторю уже заїжджену фразу, яка все одно лишається істиною: історія має здатність повторюватись там, де про неї забувають.
Отже, будемо згадувати разом, щоб зрозуміти на завершення, яким чином ті старі події пов’язані з днем сьогоднішнім.

Перш за все нагадаю, що Мазепа прийшов у час, коли Україна переживала довготривалу політичну кризу. Протягом II половини XVII ст. Україна стала розмінною монетою у політичних ігрищах сусідніх держав. І саме цей український гетьман поклав край цій довготривалій страшній руїні.
Іван Мазепа був високоосвіченою людиною. Він володів польською, німецькою, італійською мовами, знав голландську, французьку, татарську. Без сумніву був відомою постаттю в тогочасній Європі, і обрання його гетьманом мало велике політичне значення, бо про цю подію писала майже вся європейська преса: газети Берліну, Лейпцигу, Нюрнберга, Франкфурта, офіційні часописи Франції та Англії.
Український гетьман характеризується як людина інтелігентна, моральна та високорозумна не лише його сучасниками, тими, хто мав безпосередні з ним відносини, але й пізнішими західноєропейськими дослідниками. Хоча їхні розвідки писалися здебільшого на ґрунті російських джерел, які характеризують гетьмана як зрадника, честолюбного, підступного й хитрого чоловіка.
Гетьман Іван Мазепа мав уроджені державницькі здібності, дипломатичний хист. Він знав усі слабкі сторони гетьманської влади, враховував помилки своїх попередників. І без сумніву був талановитим політиком. Він володів реальною ситуацією. Старався нейтралізувати вплив Москви, і ці його зусилля російські історики подають як вислугу й надмірну лояльність.
Український же гетьман шукав повної незалежності для України, повернення давніх козацьких прав і привілеїв (про це було яскраво засвідчено підписанням другого україно-шведського договору 8 квітня 1709 року у Великих Будищах).
Однак коли український гетьман збагнув, що Петро І хоче ліквідувати Гетьманщину, то вирішив об’єднатися з могутньою на той час Швецією, щоб забезпечити краще становище для українського народу.

Перехід Івана Мазепи на бік Швеції історики оцінили не як зраду, а як хід великого державного мужа та українського патріота. Навіть царський фаворит князь Олександр Меншиков відразу зрозумів і оцінив політичне значення кроку гетьмана. У листі до Петра І він пише: «Понеже когда он сее учинил, то не для одной своей особы, но и всей ради Украины».
Тієї ж думки дотримувалися європейські історики, які прихильно ставилися до союзу Мазепи з Карлом ХІІ. Німецький історик Отто Гайнц стверджує: «Переговори, які вів Мазепа з королем польським Станіславом Лещинським, мали на меті за допомогою шведського короля звільнити з під московського ярма та з’єднати всю Україну, що було природним прагненням тодішньої національної української політики».
Визвольний виступ гетьмана Івана Мазепи налякав Петра І. І хоча вільний дух українців намагалися придушити всілякими розправами й катуваннями, російському царю цього було недостатньо. Потрібно було щось вчинити таке, що б надовго запам’яталося і найболючіше зранило серця прихильників Мазепи. І таку мерзоту було придумано – акт відлучення Мазепи і його однодумців від Церкви і накладання анафеми на українського гетьмана.
Підступність і мерзенність акту накладання анафеми на Мазепу полягала в тому, що Петро І робив це руками українців, і не просто українців, а найближчих духовних сподвижників, ба й навіть побратимів, ясновельможного гетьмана, звісно не з їхньої доброї волі.


Церква всіх святих в Києво-Печерській Лаврі, побудована коштом Івана Мазепи.

Спочатку відбулась так звана «церемонія» позбавлення Івана Мазепи гетьманства, а, відтак, проголошення йому анафеми. Відбулася це через декілька днів після кривавої розправи над Батурином у листопаді 1708 року. На майдан у Глухові скликали місцевий люд, старшину. Перед усіма поставили ляльку, яка нагадувала гетьмана Мазепу, та вчинили над нею глум. Українського гетьмана було позбавлено жалуваних грамот та найвищої нагороди – ордена святого апостола Андрія Первозваного. Потім ляльку повісили на шибениці. Герб ясновельможного пана гетьмана було розірвано і потоптано, а шаблю переломив кат. Після цього у церкві Святої Тройці відбулася Літургія, на якій уперше прозвучав текст анафеми.
Історик Микола Костомаров у своїй розвідці про гетьмана Мазепу стверджує, що це був «Обряд проклятия Мазепы, сочиненный вероятно, самим Петром».

З тексту анафеми можна чітко спостерегти, що „провина” Івана Мазепи полягала в тому, що він відмовився від благ, які пропонувала і надавала йому особисто Російська держава, заради любові до свого народу.
Відтоді церковні ієрархи щорічно у своїх кафедральних соборах наказово змушені були в першу неділю Великого посту – неділю Торжества Православ’я, проголошувати анафему на гетьмана Мазепу. За іронією долі, відбувалося це в соборах та храмах, які були збудовані коштом гетьмана. Однак не всюди було так. Добра слава про гетьмана Мазепу ще жила серед простого народу.

Одначе, анафема на гетьмана зробила свою чорну справу і помітно розділила тогочасне українське суспільство. Населення було залякане терором, який розпочався в Україні одразу після 1708 року. Його розмах, приниження українського люду, набули такої сили, що стали поширюватися чутки про Петра І, як антихриста.

Прокляття на Мазепу було призабуто, але не відмінено, після того, як російська великодержавна імперська влада досягла свого – автономістичні прагнення козацької української старшини було придушено, Запорізьку Січ розгромлено і Україну остаточно зроблено колоніальним придатком Російської імперії.

Можна було б забути про цю гірку сторінку історії українського народу, якби питання
про скасування анафеми на гетьмана Івана Мазепу кожен раз гостро не поставало у часи національно-визвольної боротьби як символ відстоювання українцями своєї гідності і правдивої історичної пам’яті.

Хто ще не здогадався яким чином анафема на гетьмана Мазепу пов’язана з днем сьогоднім, скажу, так було завжди і є дотепер правителі Росії ненавиділи і боялись українців за їхнє незламне прагнення свободи, за їхню гідність, за їхню любов до України! Але як сказав історик, професор Олександ Оглобин з приводу 250 річниці Полтавської катастрофи, і ці слова набувають гострої актуальності сьогодні:
«Москві й досі не вдалося – байдуже, білій чи червоній – подолати Мазепу як ідейного речника українства! Ні, не вдалося. Не знищити, не здолати! Перефразовуючи слова Михайла Грушевського, смерть перелетіла над українською нацією – і вона не тільки пережила 250 літ Полтавської московської перемоги, але навіть відродилась і стоїть далеко сильнішою ідейно супроти свого московського противника, ніж за часів Петра І. І саме тому Москва й досі, з непослабним завзяттям і невгамовною ненавистю, веде боротьбу проти ймення і символу Мазепи – боротьбу, якої вона ніколи виграти не може».
Слава Україні!
Героям слава!
Нащадки Мазепи захищають сьогодні українську землю. Зброя інша, ворог той самий.


Спасибі за підготовку статті Superpixie
Якщо ви маєте цікаві ідеї для конкурсів, але через якісь причини не можете їх реалізувати, звертайтеся в ПМ до міністра,або заступника міністра. Ми завжди відкриті до діалогу.
Для шаутів:
[MinCult] Історична правда про гетьмана Івана Мазепу