[КОНКУРС] - В обіймах Морфея

Day 2,799, 14:17 Published in Ukraine Ukraine by Ministry of Culture

Морфей - у древньогрецькій міфології бог сновидінь. За їх віруванням, оті балакучі огірки, качки-командос та подібні веселощі, що буває трапляються нам у снах - його рук справа. Тому і назвали на честь нього один екстракт макових полів - морфій, та й тому афроамериканцю із "Матриці"(яка теж стала уже своєрідним евфемізмом до подорожі у світ наркотичних галюцинацій) теж мабуть не просто так дали ім*я "Морфеус".



Але перейдемо до справи! Як ви мабуть помітили, в шапці зазначено "конкурс". Самі здогадливі мабуть уже зрозуміли в яку сторону вітер віє...

Мабуть усім вам коли-небудь снилось якесь миле божевілля [s](а деякі тут по навіть грибами грішать)[/s], яке закарбувалося у пам*ять. Чому б вам не поділитись з нами своїми фантастичними пригодами у світі мрій? Тим паче, що призовий фонд:

5 голд - 1 місце
3 голд - 2 місце
2 голд - 3 місце



Кидайте свої історії в коментарі! Вйо!


Ну а поки спробую розказати сам: узагалі мені часто сняться упороті сни, але на мою думку, по своїй епічності саме цей посідає номер 1 в хіт-параді моїх снів.

Почалося все на вулицях якогось напівзруйнованого міста - судячи з "вишуканої" радянської архітектури в стилі баракко та обгорілих вивісок рідною мовою - відбувалося це десь на території України.

Іду я собі, позираючи по сторонах, ніби чогось очікуючи(і явно чогось недоброго), і тут раптом починаю розуміти що я насправді перестав контролювати своє тіло. Розум залишається ясним, я розумію усе що відбувається, але змінити напрямок свого руху не здатен, тому доводиться змиритись і лише спостерігати, як ноги мене "самі несуть" до якогось закинутого шпиталю. Зайшовши усередину, спускаюсь по пошарпаних бетонних сходах, паралельно роздивляючись "вітражі" на вікнах, що зображали різноманітні медичні процедури у райдужних кольорах. Врешті решт, наблизившись до якихось дверей - гублю свідомість.

Прокидаюсь, і відчуваю що я зафіксований на якійсь платформі, і до мене під*єднано десятки різних сенсорів та ін*єкторів. Узагалі, місце нагадує якусь футуристичну лабораторію, по якій ходять люди в герметичних скафандрах метелевоз-сріблястого кольору. Зверху над усіма висить великий екран, на якому ніби із конструктору постає схема ДНК. І тут раптом я відчуваю, що здатність керувати собою до мене повернулась, і скориставшись цим, пускаю щось на зразок якоїсь телекінетичної хвилі(відчуття від цього складно описати), яка розкидує усе навколо та допомагає мені звільнитись від пут. На цій баталії сон переривається, і я ніби як "переношусь у часі".

Піщана пустеля. Судячи із зморшкуватої шкіри на руках - я уже старий. Тримаю 2 пістолети дивної конструкції(на жаль мої художні "уміння" не дозволяють їх зобразити), і упевнено крокую назустріч якійсь величезній армаді, що несеться прямо на мене. Коли вони наблизились достатньо близько, щоб можна було роздивитись їх обличчя, я упізнаю в них себе, багатократно скопійованого. І відкриваю вогонь(пістолети випускають короткі черги, по трасерам куль видно що вони здатні пробити аж 4 людини підряд навиліт), чергуючи з різноманітним телекінетичними атаками та акробатичними трюками(яких у РЛ я на жаль не вмію робити, але по відчуттям було так, ніби я цим все життя займався). Врешті решті, коли закінчуються патрони, я вихоплюю 2 коротких мечі і кидаюсь у самий центр натовпу ріжучи усе на своєму шляху, періодично витираючи собі очі від їх крові.

Чим це усе закінчилось, на жаль, мені додивитись не дав триклятий будильник((




Діліться й ви своїми веселими снами!

UkrainischGuerrilla