Спасибі...

Day 2,668, 14:20 • Published in Ukraine Ukraine • by Stormy Seabird

З біологічної точки зору хлопці дорослішають пізніше за дівчат. Тобто коли я прийшов у цю гру я був 14-річної наївною дитиною, яка, втім як і всі діти, намагалася відчути себе дорослою і крутою, але, втім як і всі діти, стала загальним посміховиськом, що дарувало фан навколишній “інтеліґенції” і самій дитині, яка в моєму випадку знайшла іграшку, що була дуже до вподоби.

Страшно і подумати, що вперше в цю на перший погляд безневинну іграшку я прийшов цілих 2 з половиною роки тому (хоча реально я граю близько 2 років, як викреслити всі перерви). Цей час – не одна епоха тут, але в РЖ цей проміжок теж має для мене велике значення.

2 роки в репі… Це майже 50-60, а то і всі 70 РЖ-років. Це – ціле життя. Ти умовно народжуєшся, ростеш, робиш перші досягнення, помилки, успіхи. Але ти і помираєш, рано це станеться чи пізно. Я не з тих, хто полюбляє довгу “насолоду”, але я з тих, хто хоче зробити все перед тим, як догорить отой вогник цікавості, що нерідко переростає в смертоносну пожежу прив’язаності.

Я можу сказати, що тут я зробив все: я побував і в стінах еУніверу (і як студент, і як викладач, і навіть як горе–ректор), і в лавах різних партій, і в різних еКраїнах, і в кулуарах МінКульту, МО, МЗС, одним словом – скрізь, де мені хотілося побувати. Я себе - вичерпав.

Забавка дала мені наївному зрозуміти, що суспільство – зграя диких і голодних вовків, що час від часу готові роздерти й своїх. Ця забавка показала, що ніколи й ні на кого за жодних обставин покладатися не можна.Ця забавка показала, що іще молодше за мене покоління українців – приречене.

З парадоксально веселого меланхоліка іграшка зробила настільки флегматика, що йому байдуже і що твориться навколо його, всередині його і з ним самим. Такого собі гедоніста, що мріє щось змінити, але знає, що з того нічого не вийде. Ну майже Рафалович.

Безперечно, репа дала мені якісь речі, які радикально змінили і моє РЖ. Щось таки репа перемкнула, щось підкоригувала, але в деяких моментах зчинила тотальну зміну дійсного мене.

Репа дала мені кілька маленьких плюсиків і багато величезних мінусів. В цьому, можливо, винний і ти, читачу, і якщо це так, то… СПАСИБІ

І ось, настав час дежавю. Я не кажу вам “прощавайте”, ні. Я просто повертаюся до свого майже Різдва. Можливо я ще покажуся вам, але зараз я зачиняюся зсередини в своєму химерному будинку з вічно не відбудованим після повстань другим поверхом та пересуваюся на свій крихітний балкон.

Що ж, настав час. Може кому й сумно, втім абсолютній більшості, як і мені, чого вже гріха таїти, байдуже. Але якщо раптом Еверестом затопить Тихий океан і я вам знадоблюсь – деякі язики вас і до мого Києва доведуть. До Києва абсолютно дурної, “дорослої”, згідно біологічних законів – все ще дитини.





Якщо вам раптом видасться вартим шаутнути статтю:
Спасибі...
http://www.erepublik.com/uk/article/-1344-2505345/1/20