Казочки від ректора. Розділ перший. Світ чогось незрозумілого з проясненнями

Day 2,566, 12:08 • Published in Ukraine Ukraine • by Stormy Seabird

Він спокійно сидів у своїй вітальні, п’ючи улюблений чай. І так вже зо два тижні поспіль. Про нього забули. Нарешті. Ідеально.
Вперше в його еЖитті навіть студентам нічого не було потрібно. Бліде обличчя “пана Ректора” сяяло усміхом і спокоєм. Це наводило на нього цікаві думки, зміст яких він не тримав в голові. А навіщо?

Коли він сидів біля комина, він нагадував Гобсека, щоправда він не мав таких статків. Але це йому не заважало. Так само йому не заважали гості. “Нащо ти це зробив?!!”, “МУДАК!”, “М-ДА!” - це все було смішно… Смішно, бо в його “злочині” не було нічого злочинного. Він зруйнував останній дерев'яний міст, що вів до осередку стихійної вогняної бурі. Зрадник, звичайно…

Сьогоднішній день, сповнений снігом і сонцем, знову змусив його пригадати події бог вже зна якої давнини. Ну, вірніше, не сам день, а деякі “надто розумні”. Але то дрібниці. Важливо що дещо змусило його вперше за кілька днів залишити обпалений повстаннями-захопленнями будинок. Так і не дочекавшись теплого зимового мундиру, він знову виділявся із натовпу своїм чорним, аж занадто діловим пальто. Такі носили хіба 2 еРоки назад. Та яка різниця?

Він швидко дістався еУніверу. Підійшовши до охоронця, він попросив ключ від архіву. На його здивування, хтось вже просив цей самий ключ 2 хвилини тому. Він наблизився до дверей архіву,що знаходиться у відкритому підземеллі. Декорації нові, персонажі відомі загалу.

- Не личить такій людині, як ви, промишляти такими ділами!
- Якими?.. Я.. Я нічого не.. - гість був явно здивований таким візитом ректора в еУніверситет
- Такими - виправдання було перервано напівслові. - Якщо надумали вичеркнути нас із державних структур, то будьте чоловіком - видайте указ, а не крадіть з архіву відповідний документ
- Та хіба ж я краду? Я так, подивитися…
- Знаю я ваші “подивитися”! Покладіть на місце і подивіться у себе в адміністрації копію документа! Давайте-давайте, в мене нема часу на ще один конфлікт!

Знехотя, гість таки залишив приміщення, а охоронець був змушений зачинити двері еУніверситету. “Пан Ректор” тим часом направився в архів і, загрібши майже всю полицю історичних документів, відправився у “Вежу відчаю”. Це специфічне місце: широчезна кругла вежа, що мала три рівні-поверхи з тісними кімнатками: на першому рівні була екзаменаційна кімната, на другому - зала засідань Вченої Ради, на третьому - “Обитель Всесвітнього Зла”, що в перекладі із студентської означає кабінет ректора. Зайнявши залу засідань, він розклав на величезному столі усі документи та статті. Його домашні здогадки підтвердилися…

Неочікуваний стук в двері відволік його. Це охоронець. Сказав, що вже ранок, і що студенти прийшли на екзамен. Довелося покинути роздуми і зачинити приміщення. По закінченню дня, він, остаточно виснажений вчитуванням у відповіді студентів, подався додому. Намагався оформити своє маленьке відкриття, але заснув прямо за столом.

На вулиці погасили світло, навіть лампа в кімнаті перестала горіти. Темно і безлюдно. Лише хтось намагався відчинити ключем вхідні двері...


РОЗДІЛ ІІ