[УКП] Вшанування жіноцтва в українській традиції.

Day 1,934, 10:39 • Published in Ukraine Ukraine • by Volchica Polly



Вітаємо шановне товариство!

Українська Консервативна Партія вважає своїм обов'язком ознайомити українську спільноту з нашою власною українською традицією вшанування жіноцтва, культу Жінки у віруваннях наших предків.



Перші тижні березня, як завжди, це святковий час в багатьох відношеннях: окрім того, що це пора відродження, оновлення, квітучості і краси природи, це ще й час святкування з одного боку роковин Т.Шевченка , а з іншого – т.зв. Міжнародного жіночого дня 8-го Березня.
Але так склалось, що привітання всіх жінок, дівчат, мам, бабусь, сестер стало для сильної половини людства не просто приводом для поздоровлення любих красунь, а й приємною звичкою для останніх.
Хоча таких «звичок» могло б бути набагато більше, якби ми, українці, хоча б трошки цікавились історією свого народу, а не лише переймали чужі традиції(за ініціативою німкені Клари Ейснер (у заміжжі Цеткін) день 8-го березня 1910 року в Копенгагені було проголошено днем «нової» жінки-революціонерки, це свято, доречі, збіглось з одним з найулюбленіших свят євреїв – святом Пурим).
Та поглянемо в наше історичне минуле.Зокрема згадати хоча б Трипілля з культом Богині-Матері, яка з часом в слов’ян трансформувалась в богиню родючості, Мокошу, а також Оранту, що згодом стала захисницею козацтва. На відміну від християнської традиції та гріховного положення жінки в роду, мусульманського майже рабського підпорядкування жінки чоловікові, на території України жінка ніколи не була рабинею чоловіка.
Головне місце в пантеоні давніх слов’ян займала Мокоша – богиня життя і смерті. Вона поєднує в собі не лише два основних моменти людського існування, а й вказує на значення символу «тимчасової смерті», яку мали пройти юнаки під час ініціації, тобто пройти через «шати» богині Мокоші. Навчанням юнаків займались жриці, які були представницями богині Мокоші. З часом, в добу патріархального устрою, цю функцію (навчання) перейняли чоловіки.


І це тільки початок. Згадати хоча б кілька яскравих сторінок з обрядової культури.
Традиційне українське весняне свято Колодія, яке на сьогодні відоме як «Масляна» ( остання назва більш традиційна для росіян), в основі має ведуче жіноче начало. І не лише з точки зору родової переваги, а й символіки, властивої жіночому началу – давання нового Життя. Колодій — свято переходу зими у весну. Він приїздить на золотій колісниці, на небі простеляється його золота путь. Колодій розкручує світлі космічні сили — Коло Діє, що символізує світ у русі, у розвитку життя, що цілком відповідає дійствам, образам і змісту свята на честь Сонця.
В «Бабський тиждень», як його ще називали, зважаючи на ведучу роль жінки в цьому обряді та відлуння трипільського матріархату, чоловіки мали в усьому слухатись жінок. За звичаєм це було свято злагоди та гармонії в природі, що порушувалось в результаті чоловічої «некомпетентності». Чоловіки та хлопці, які не встигли взяти шлюб, жартома «каралися» старшими жінками. Молоді ж дівчата прив’язували хлопцям колодки, які вони мали носити доти, доки не дадуть відкупного та не задовольнять всі примхи та забаганки дівчат. Дівчата в такі моменти співали: «Я на тебе, Колодію, маю всю надію. А без тебе, Колодію, нічого не вдію».
Подібними до свята Колодія за рівнем виховного моменту, є улюблені традиційні обряди нашого народу – вечорниці або досвітки. Під час ритуалу кусання калити – традиційного медового коржа, який випікався навмисне для цього свята, - хлопці перевірялись на їх здатність бути чоловіками та створювати сім’ю. Якщо хлопець засміється, значить він несерйозний, тобто ще недостатньо готовий для здійснення свого священного обов’язку.


В ніч на Купала, в свято любові, взаємних почуттів дівчини та хлопця, саме дівчина мала право обирати собі пару.
І це лише частина прикладів з віковічного досвіду – філософії наших предків, в якій жіночому началу в усіх відношеннях належить почесне та вагоме місце. Вже не кажучи про те, що традиційним Жіночим днем була кожна п’ятниця (домашню роботу виконували чоловіки), а також середа (який наразі відомий як жіночий день). Крім того окремим було свято вшанування Матері Лель, яке наразі відновлене в багатьох рідновірських релігіях (припадає на 12 грудня).
Отже, навіть з такого невеличкого екскурсу в прадавню історію наших пращурів, яка нащастя, не є міфом, можна з впевненістю відзначити, що святкування Жіночих днів в нашій культурі не було, як зараз, виключенням, а навпаки, невід’ємною частиною гармонійного співіснування людини з природою.

Любімо і шануймо наших дружин, мам, бабусь та сестер не лише у якісь визначені дні, формальні свята чи "бо так треба", а даруйте їм свою увагу любов, підтримку завжди від щирого серця.
Дякуємо за увагу!😉

Майбутня берегиня Роду