Три пункти інформаційного порядку денного

Day 2,065, 07:44 • Published in Ukraine Ukraine • by Tikhenko


Добрий вечір любі друзі.
Сьогодні поговоримо про три інформаційні повістки, що наразі формують порядок денний еУкраїни.

Перша повістка дня - оперативна. Вона, як ніяка інша зрозуміла і близька пересічному українцю, бо не передбачає необхідності думати на стратегічну перспективу.
Сюди відносяться усі поточні потреби держави і громадянина, так як спрощено їх собі розуміють більшість обивателів, і які потребують вирішення з боку державного апарату, і всіх тих людей, що правдами і неправдами вдалося згуртувати для служіння народу, вже зараз:

- Забезпечення територіальної цілісності держави. Можливість захистити власні території. Боєздатна армія. Забезпечення координації військових підрозділів та союзників.
- Здобуття колоній для посилення економічної могутності держави і добробуту людей
- Працюючий, демократично обраний конгрес, що діє в інтересах громадян
- Справедливі податки, що дають людям нормально працювати і при тому наповнюють скарбницю, що дозволяє підгодовувати армію та найманців.
- Робота гуманітарних служб - навчальні статті, конкурси.
- Поінформування населення з важливих зовнішніх і внутрішніх питань через міністерство інформації, газету МЗС, Президента. Зазвичай це "відкрита" інформація, що має певний лаг.

Що в теорії має обговорюватися в цьому форматі? Стан економіки, наповнення та витрати бюджету, рівень підготовки армії, зміст освітніх програм, умови роботи державних службовців та інших фахівців, оперативне реагування на виникаючі проблеми - від ходу війн до резонансних змін керівництва партій. Насправді ж найбільш важливі питання, частенько оминаються увагою, в той час як дрібніші - навпаки штучно роздмухуються.

Проектно-інформаційна повістка

У межах цієї повістки повинна вестися розмова про можливі шляхи розвитку держави, про її ймовірне майбутнє, про виклики і можливості завтрашнього дня. Про те, як неможливе сьогодні, зробити досяжним завтра. Ця дискусія не завжди публічна, але саме тут, насправді, практично необмежений простір для творчої роботи. Нажаль людей, що могли б запропонувати комплексний підхід до вирішення проблем, що постають перед державою - не так багато. З тих інтелектуалів, хто може запропонувати певні ідеї та рішення, не всі бажають працювати в одній команді.

Добровільне відсторонення від державних справ і небажання працювати в уряді, призводить до відсутності достатньої поінформованості, нерозуміння поточної зовнішньополітичної ситуації, відсутності концептуального бачення майбутнього розвитку. Горизонти звужуються до внутрішньої політики. Зневірившись у можливості самореалізуватися, люди поповнюють собою когорту критиків-крикунів, що декларують незгоду з політичною лінією керівництва державою, але самі не можуть забезпечити виживання сьогоденної еУкраїни, не здатні запропонувати шляхи досягнення успіху в майбутньому.

І тут невеличка порада. Якщо ви все ще маєте сили і бажання щось зрозуміти і чогось досягти у цій грі - не марнуйте свій потенціал на пусте критиканство. За першої ж нагоду - шукайте шансу проявити себе на державній службі (наприклад в МЗС, МінДемі, МінІнфо). Глибше розуміння соціальної будови гри, досвід спілкування із сотнями людей по всьому світі, розплутування геополітичних вузлів, відкриє вам увесь світ. В його масштабі - ті дрібні чвари між співгромадянами з найнікчемніших приводів, що займали весь ваш час раніше - видадуться даремною витратою часу і сил що могли б бути спрямовані на цікавішу діяльність.

Інформаційна повістка симулякрів

Замість генерування конструктивних змістів, повідомлень, питань і відповідей, у просторі сьогоднішнього дня і дня майбутнього, частина політиків продовжують борсатися в первинному болоті симулякрів і суспільного спектаклю. У цьому політичному театрі - всі ролі затверджені завчасно: хтось грає ката, інший жертву. І таке враження, що обидві сторони отримують від процесу неприроднє задоволення.

У цьому нездоровому середовищі, кожен свіже-зареєстрований новачок, намагається укластися в абсурдне прокрустове ложе сучасної української політики, тим самим ламаючи самого себе. Моделей активної суспільної поведінки не так багато:

- Не роби нічого, просто критикуй все і всіх. Звинувачуй ботів у своїй неспроможності змінити бодай щось. (Хто перший скаже - "я не лузер, я можу працювати і брати на себе відповідальність за долю всієї держави, я доведу свою ефективність у тому, що я роблю"?)

- Керуй країною. Зневажай чужу думку, не гребуй нічим, будь-якою ціною принижуй політичних опонентів. (Хто перший скаже - "мені цікава і важлива думка кожного, запропонуйте конструктивну позицію і ми разом віднайдемо консенсус, що влаштує всіх"?)

На щастя до усіх учасників політичного процесу, потроху доходить думка, що так далі продовжуватися не може. Дана модель суспільного договору - вичерпала себе, і перестає влаштовувати обидві сторони. Практично вся країна, за винятком вузького кола екзальтованих політиків-пенсіонерів, розуміє необхідність у нових обличчях, в нових ідеях. Це розуміння формує відповідне суспільне очікування. І це очікування неминуче справджується. Майбутнє торує собі дорогу тут і зараз - кращим прикладом того є перемога на виборах 2х молодих президентів, за останні 2 місяці.



Нове сонце еукраїнської політики, вже встало. Потрібно тільки, щоб народна свідомість була готова сприйняти і прийняти це нове.