Коли немає самоповаги...

Day 1,289, 08:25 • Published in Ukraine Ukraine • by Cruk Shino



Коли немає самоповаги...
з темряви підсвідомості починають виринати химери, деякі приймають майже матеріальні і знайомі кожному з дитинства форми




Самоповага не має переходити у зневагу до інших, тому почати хочу з вибачень. Мій брат по зброї вважає, що те що відбувається зараз «фейли ІЮ» , на мою думку, на жаль, найбільші фейли наразі треба занести до пасиву НПУ-ЕМС. Маю вибачитися, в першу чергу за власні помилки, в пропозиціях щодо кадрових рішень, в послабленні контролю за процесами, що відбувалися у партії на протязі останнього місяцю. Ми маємо стабільну більшість у конгресі, найбільшу партію і вкрай недолуго відхрещуватися від влади тільки тому, що діючий Президент представник не нашої, проте доволі близької до нас політсили. Так, Президент тримає в своїх руках 90% влади в країні, але замість спроб змінити коней на переправі ліпше виважено але наполегливо надати допомогу в складний для країни час.

Не хочу зараз зосереджуватися на критиці дій української влади, тому що влада сама певною мірою потерпає від процесів, на які жодний з нас немає впливу. Зосереджусь на події, що викликала значний резонанс в нашому суспільстві – підписання МПП з Росією.
З цього приводу було багато сказано, дещо в непарламентських та занадто емоційних виразах, тому зараз обійдемося лише фактами у хронологічному порядку.





У квітні ми повертаємо 2 регіони зі своєрідної «оренди». Майже 3 тижня було змарновано у спробах довести російському керівництву безглуздість силового утримання українських територій. Операція відбувається за умов протидії російської армії, накази якої було змінено на захист українських регіонів, попри те, що Росія потерпала від сербської агресії

У тому ж квітні Україна за підтримки ЕDEN розпочинає операцію по визволенню Білорусі від литовської окупації (Білорусь вже деякий час перебуває в якості кандидата на вступ до ЕDEN). Трохи згодом у війну вступає Росія, яка в свою чергу атакує Латвію.

Травень. Україна підписує мирний договір з Литвою, білоруські території повертаються до білорусів.

Незабаром Україна оголошує війну Туреччині, мотивуючи це превентивним ударом. Війна складається не на користь України. Росія тим часом продовжує війну проти АВС, хоча всю територію Білорусі вже звільнено.
Україна залишається з єдиним регіоном – Закарпаттям, війна з Туреччиною закривається. Паралельно на фронтах АВС – Росія все складається не на користь останніх - Литва включається у війну, Росія захищається, але з часом повертає ініціативу.

МЗС Туреччини проводить активні консультації з російськими колегами з приводу обміну захоплених українських регіонів та Північний Кавказ. Досягнуті попередні домовленості.

Туреччина у притаманному їй стилі оголошує війну Росії Приводом в черговий раз стає «білоруське питання», хоча напевно турки, в яких почалось запаморочення від успіхів, вирішили, що обмінювати щось таке, що можна взяти силою не варто зусиль дипломатичного корпусу.

Далі з певними припущеннями – Росія звертається до України з ініціативою МПП, український Президент пан Михайлевич погоджується і ініціює відповідний закон, що його ратифікує український Конгрес (6-2), російські колеги вагаються до останнього і лише один голос вирішує долю МПП.





На цьому факти закінчуються і починається аналіз – будь-яке МПП є має приносити користь і в більшості випадків приносить 10 тисяч гривнів (приблизно по 330 за день дії) це сума, яка держава отримує з податків за 2 дні. Подібні договори підписують у розрахунку, що за еквівалент 10 танків на добу військові або цивільні громадяни країни-партнера приймуть участь у наших битвах і зможуть вплинути на результат.

Тобто на перший погляд все логічно і інтереси держави не потерпають, але поглянемо на ситуацію з іншого кута: Україна не має (на момент підписання МПП) відкритих війн і відповідно власних битв, але Росія... Росія потерпає від «спільного ворога» - турків, або від колишніх партнерів по перемовам про розділ окупованої України (ми ж маємо право дивитися з цього кута). Росії потрібна будь-яка допомога, навіть від Австралії або умовного Гондурасу, а тут Україна – 5-а за силою країна ЕDEN. Проте навіть такий шляхетний жест українського керівництва у самій Росії набуває дещо іншого та більш традиційного для цієї країни змісту «хохлы хотят помощи после своего фейла с Турцией» (не буду зараз наводити цитати з російської преси, бажаючи можуть почитати самі). Україна змальована як ненадійний партнер який винен 1) в негараздах війни з АВС; 2) провокації дій турків – скромно але зі смаком.

Ми можемо звичайно заплющити очі на ці прояви українофобії та виходити з того, що боротьба проти «спільного ворога» переважає за значенням ці непорозуміння.

Час презентувати наступний аргумент – чи є у нас взагалі зайвий дамаг, яким би ми могли поділитися з росіянами, відповідь очевидна – немає. Поряд з нами, під атакою ONE знаходяться Болгарія і Греція, додамо до цього повстання, що їх на нашої території піднімає альянс для відтягування дамагу ворожих сил і отримаємо у сухому залишку 0.
Зайвих сил у нас немає. Падає завіса.





В останньому акті цієї п’єси на сцені з’являються наші старі знайомі, як то вічно молодий підмосковний економіст Пилипок та група співчуваючих. Ця строката вокальна група виконує класичний музичний твір «Back to USSR», головний лейтмотив якого: меркантильній Захід не любить та не розуміє східних слов’ян і їх інтереси, тому єдині кому ми потрібні в цьому жорстокому світі – старші брати-росіяні (які не спромоглися вигідно зміняти Кавказ на наше зерно), які потерпають від «спільного ворога». В разі об’єднання з братнім російським та білоруськім народами ми не тільки пройдемо маршам вулицями Константинополя, але і говорячи словами класика «уважать себя заставим» самовпевнених європейців.




Під акомпанемент балалайки та споконвічного слов'янського інструменту – бубну, митці вдаються до ритуального співу, вшановуючи вкрите пилом опудало зубра та поступово входять в екстаз: «в агресии турок виновата Греция», «зачем нам эти болгары», «Едену плевать на украинцев».

Опудало зубра загадково мовчить. Знов падає завіса.





Як і в РЛ ми маємо обирати – робити щось самим, або не робити нічого, бо немає віри у власні сили, а відтоді і самоповаги. Цей вибір за вас не зробить ані рудміни, ані Президент, навіть кривава ЕМСня його не зробить.
З іграшки можна піти в РЛ. Піти від себе не вдавалося ще нікому, тому вибір доволі простий - або раб на ланцюгу зовнішніх обставин або вічний бій проти обставин, навіть без шансів на успіх.

Always outnumbered, never outgunned