23 лютого! І на закуску роздача!

Day 2,652, 08:19 • Published in Ukraine Ukraine • by Ministry of Culture








Сьогодні, як і в старі „добрі” часи частина соціуму еРепаблік, як зарубіжного, так і нашого, продовжує святкувати „День защітніка Отечества„. То ж давайте спробуємо розібратись, що це за свято, і що, власне, святкували і святкують зараз любителі „великого і могучего”.


На протязі десятиліть, починаючи з 1922 р., 23 лютого совітська держава святкувала день, який після всіх міфотворчих процесів, отримав назву „День Радянської Армії і Військово-Морського флоту”.

Після розпаду „самої гуманної держави”, щоб незалежні українці бува не забули совітські традиції, Указом Президента Л.Кучми 23 лютого 1999 р. «Про День захисника Вітчизни» було продовжено на державному рівні святкувати цей одіозний день. В самому Указі, як в кращих совітських традиціях, було записано: «Враховуючи численні звернення громадських організацій, ветеранів війни, та з метою сприяння патріотичному вихованню молоді постановляю установити в Україні свято — День захисника Вітчизни, яке відзначати щорічно 23 лютого».

Відео з патріотичного виховання подібних організацій дивитись тут:
Офіційна версія https://www.youtube.com/watch?v=6VsbVAI07WA
і те що лишилось поза кадром, трішки веселіше:
https://www.youtube.com/watch?v=moPnVn9joAM
(урли скопіювати і відкрити в іншому вікні)

І можна було б забути про це „свято”, бо нарешті Указом, підписаним П. Порошенко 14 жовтня 2014 р. свято скасовано, а замість нього запроваджено справді українське свято День захисника України на Покрову 14 жовтня. Проте є ще немала кількість людей, яка буде святкувати 23 лютого і навіжено носитися просторами Інтернету, кричачи про те, як дєди воєвалі, і які перемоги вони здобули у цей великий день. Саме через те захотілося Мінкульту на продовження суперечки про підручники історії розказати про ті „перемоги”, записані не на сторінках підручників з історії КПРС, СРСР чи РФ, звісно „єдино-правильної” історії, „єдино-правдивої” і т.д., а історії реальної, історії, що нею опікується не держава, а правдива Кліо!

Після ряду міфотворчих процесів, які були так притаманні совєтам, у другій половині 30-х років міф про святкування 23 лютого був остаточно сформований. Він розповідав, що в цей день доблесні совітські війська отримали величну перемогу над німцями під Псковом і Нарвою.
Що ж спробуємо звернутися до Кліо і хай вона розповість нам про ту перемогу.


Після здійснення жовтневого перевороту і встановлення влади більшовиків, головним ворогом молодої совітської держави стає власний народ. Саме той народ, щастя якого вони так ревно обстоювали. Першочерговим завданням Леніна і Троцького постало недопущення волевиявлення цього народу через депутатів Установчого Зібрання. Владою більшовики ділитися ні з ким не збиралися. Питання вирішувалось просто – зібрання розігнати, демократичним шляхом обраних депутатів та демонстрації робітників – розстріляти. Людина, яка блискуче справилась з цією задачею був Павло Юхимович Дибенко. Біографія цієї людина взагалі надзвичайно цікава, але тут не місце і не час про це писати, детальніше торкнемось цієї непересічної особи в статті Підпільного Мінкульту.


Закономірно, що нову владу, яка розстрілює свій народ, захищати ніхто не хотів. А німці тим часом наступали на Петроград. На їхньому шляху опинилося Чудське озеро, один з шляхів обходу якого пролягав через Псков та Нарву. Захищати ці шляхи було нікому. Бойовий дух армії, завдяки старанням більшовиків, було підірвано, солдати воювати не хотіли, тому розходились по домам.
Лишилися єдині захисники, ті, що вершили „революцію” – балтійські матроси. І народний комісар з морських справ товариш Дибенко повів цих матросів у бій.


Немцы идут...


Щоб Кліо не звинувачували в неправдивості історичних даних, а разом з нею і Мінкульт, звернемося до робіт „найчеснішої” людини, а саме товариша Леніна. В ознаменування цих подій 25 лютого, через два дні, у вечірньому випуску газети „Правда” з’являється його стаття: „Тяжелый, но необходимый урок”. Читаємо: „Эта неделя явилась для партии и всего советского народа горьким, обидным, тяжелым но необходимым, полезным, благодетельным уроком”. О, а де ж фанфари з приводу перемоги? І відкіля «...мучительно-позорные сообщения об отказе полков сохранять позиции, об отказе защищать даже нарвскую линию, о неисполнении приказа уничтожить все и вся при отступлении; не говоря уже о бегстве, хаосе, близорукости, беспомощности, разгильдяйстве».


Власне, що ж відбулося під Нарвою насправді?
Народному комісару з морських справ товаріщу Дибенко та його матросам було наказано зупинити німецькі війська під Псковом і Нарвою. Але при появі німецьких військ, матроси, вишкіл яких складався із стрільби по беззахисним робітникам, разом з Дибенком запанікували і побігли. Захисники „революції” добігли аж до Гатчини – 120 км (три марафонські дистанції) бігли по глибокому снігу. В Гатчині силою захопили ешелон і дременули так, що Глава Вищої Військової Ради Бонч-Бруєвич змушений був розіслати по всій країні телеграми: спіймати „героїв” і під конвоєм доставити в Москву. Знайшли їх аж в Самарі, за Волгою, у квітні місяці.


Що то за страшна така німецька армія протистояла матросам товариша Дибенка, що тікали доблесні війська і не могли зупинитися?
Ось що говорили очевидці: „Но самым удивительным было то, что немцы наступали без армии. Они действовали небольшими разрознеными отрядами в 100-200 человек, причем даже не регулярными частями, а собраными из добровольцев. Из-за царившей у большевиков паники и слухов о мифических германских войсках города и станции оставлялись без боя еще до прибытия противника. Двинск, например, был взят немецким отрядом в 60-100 человек. Псков был занят небольшим отрядом немцев, приехавших на мотоциклах. В Режыце германский отряд был столь малочислен, что не смог занять телеграф, который работал еще сутки” Ю. Фельтшинский „Крушение мировой революции”, с. 259-260.


Наслідком такої „блискучої перемоги” стало те, що голодній, повністю виснаженій війною на кілька фронтів Німеччині, з деморалізованою армією товаріщ Ленін в березні 1918 р. через укладеній Брестський мир віддав Україну до самого Курська та Ростова разом з рудою, вугіллям, сталеварною промисловістю, разом з хлібом та м’ясом. На додачу до цього переляканий Ленін виплатив величезні репарації золотом і хлібом.


Безперечно кожна держава займається міфотворчістю. Міфи є невід’ємною часткою управління державою. Одначе лише деякі режими дозволяли собі так безсоромно брехати як власному народу так і світу. Певно це і є одна з ознак комуністичних режимів.


Ось такі „славні перемоги” лягли в основу свята, що святкувалося на протязі багатьох десятиліть в совітській державі, а нині, як в державі - правонаступниці, в Росії, а також частиною нашого населення, яке не знає і не хоче знати історії.



Для вас працювали:

Superpixie, Arates, UkrainianGuerilla, Otrelos, Mekkanism. Political Dragon та Povitrulya





Нагадуємо, що ця та інші статті в більш розширеному вигляді викладаються в Підпільному мінкульті, що поширюється по скайпівських чатиках 😁


Щоб було чим закусити цю інфу, організовуємо роздачу: кожен вот – булочки на 100 хп!


ДЛЯ ШАУТІВ:
[MoC]23 лютого! І на закуску роздача!
http://www.erepublik.com/uk/article/23-1-2500068/1/20