[NG] Точка зору. Частина перша.

Day 1,826, 06:29 • Published in Ukraine Ukraine • by Dead Forest


Задумуючи дану статтю, мав на меті викласти огляд поточної ситуації навколо нашої країни, та викласти кілька ідей з метою залучити товариство до суспільного обговорення. Проте приступ графоманії, що несподівано накрив мене, відволік в дещо іншому напрямку. Тому залишаю на суд публіки деякі думки та поверхневий аналіз внутрішньої політичної ситуації, з точки зору керівника провладної партії. Обговорювати за великим рахунком нічого, тому мабуть варто очікувати вотів, ололокання та батхерту. А конструктив залишимо для продовження даної статті.

За останні кілька місяців наша ененька в глибокій кризі, і хоча зовнішніх причин цьому достатньо і ми не одинокі в цій проблемі, аналіз, висновки та соціальна дискусія з цього приводу просто необхідна. На жаль, у нас в країні надто мало людей що здатні тверезо, змістовно та всебічно долучитися до обговорення наших проблем, і все більше полеміка зводиться до політичних протистоянь, нубопреси та спроб отримати максимального електорального профіту, зігравши на скептицизмі та слабкій обізнаності населення в питаннях зовнішньої політики, підсунувши ілюзію вирішення наших проблем кардинальною зміною зовнішньополітичного напрямку.

Проблем справді багато, але вони глибші елементарної персоналізації, і хоча дуже зручно тицьнути пальцем обізвавши когось винуватцем усіх наших бід, я вважаю, що частку відповідальності в тій чи іншій мірі повинен нести кожен з нас, не залежно від того Президент він чи звичайний туклікер. Наше середовище є газоподібним, розмитим, нецілісним не лише в політичному плані, а й що набагато гірше, у військовому.А розглядати наші проблеми необхідно як в комплексі так і окремо за напрямками - внутрішньополітичні протистояння, зовнішня політика, військова сфера, економіка, демографія.

Досить вірно внутрішньополітичну кухню описано в цій статті . Ми дійсно поділені не стільки за ідеологічними ознаками скільки за згаданою Батярем системою “Про проти Контра”. Не хочеться знову пережовувати даний внутрішньополітичний устрій проте мушу згадати історичну преаумбулу даної ситуації.

Коли я прийшов у гру, еУкраїна переживала останню стадію протистояння “феніксоїдів” (прихильників проросійського напрямку руху України та альянсу Фенікс) та еденоїдів (відповідно прихильників ЕДЕНу та дружби з Румунією). На той час Україна тільки но стала повноправним членом ЕДЕНу і вся внутрішня боротьба звелася до класичного “хохлосрачу” де одна група населлення обзивала іншу - упорками, поцрєотами, вуйками, гуцулами, бендеровцамі, нацюками, а інша у відповідь тикала факи та посилала на 3 букви. Була і третя група “поміркованих лібералів” яким не подобалися ні ті ні інші (одні через “радикалізм та зверхність” інші через свою прокацапську сутність).

Певний період ліберали стояли збоку основної бучі, будучи мовчазним свідком, або ж малоактивним учасником тих подій. Протистояння завершилось досить швидко - одні феніксоїди напяли на себе переважно російські триколори та розсосалися по е-закордонні з тезою “правільниє украінци іграют за еРассію” та принципово воюючи в битвах проти еУкраїни, інші ж поїхали освоювати Емірати і РЖ. Таким чином в державі залишилася домінуючою група націоналістів з ЕМС-УАНПУ. Коли ж розвалилася провладна коаліція УАНПУ-ІЮ на світ появилося нове внутрішнє політичне протистояння, що грунтувалося на нерівності в правах найсильнішої військової групи ЕМС та на той час державної Республіканської армії.

Нова епоха політичного протистояння грунтувалася на бажанні націоналістів розставити всі крапки над “і” в питанні державної армії,яка швидкими темпами заполітизовувалася на ідеології анти-ЕМС, при тому фінансувалася та розкручувалася за рахунок держави, і мала недоліки в питаннях прозорості розподілу внутрішнього фінансування та щодо важелів управління армією зі сторони державної влади (так званий пункт про невиконання злочинних наказів, що включав в себе і неможливість кадрового регулювання в середені армії). Протиставлявся націоналістам і страх розпуску Республіканської армії як державної, проте замість того аби домовлятися та шукати точки співіснування цих двох безперечно потужних військових структур, армійці взялися будувати нову політичну модель еУкраїни та цілеспрямовано йти на конфронтації з націоналістичною владою. Про ті події в найближчому часі напишу нову статтю, тому щоб не заходити надто в глибину того протистояння скажу - що протистояння ЕМС - РА вилилося в протистояння Націоналістів та Лібералів, в ряди яких жваво вклинилися і феніксоїди-реваншисти.

Саме в ті часи був закладений фундамент сьогоднішнього політичного протистояння в еУкраїні. От тільки тодішня мета створити проармійський політичний устрій (читай хунту) переросла в банальне прагнення дискредитації націоналістичної коаліції НГ-УАНПУ, тоді як в ті часи дискредитація була лише інструментом для навязання своєї політичної ідеології, то сьогодні вона переросла в саму політичну ідеологію.

Тодішні ліберали окрім класичної полеміки та елементів чорного піару на кшталт “попильщики”, “ботоводи”, “рвуться до корита”, приділили увагу формуванню військово-політичної організації, яку з етичних міркувань (щоб не виглядати хунтою, якою вони фактично і були) розділили на політичну (УПА) і військову (ЗСУ) організації. Схема була проста - коаліція УПА (ІЮ, МПУ, УДП) мала утримувати владу над країною за що група військових юнітів з ЗСУ (Фобос, РА, Архангели, ФАС, ТДК) отримували державне фінансування. Інші ж визнавалися поза державним устроєм. Саме ребрендинг в УПА (Український Патріотичний Альянс) дозволив відбити тоді левову частку кадрових і електоральних ресурсів в коаліції НГ-УАНПУ та сформувати до неї вороже середовище яке діє і до сьогодні. Навіть трохи кумедно спостерігати за фасюками з націоналістичною символікою на аватарках. А тоді червовно-чорні стяги з написом “УПА” були елементом 3х партій під якими агітацію проводили навіть такі “борци з поцреотізмом” як Бунгар.

Врешті маємо те що маємо. Хунта розвалилася після втоми олдфагів коаліції УПА брати участь в політичному житті країни. Дехто в коаліції був незадоволений розміром грошового пирога. Дехто, як на приклад Фредерік, були розчаровані новою політичною системою. Дехто не сприймав нового курсу влади щодо дружби з Росією, тим паче на фоні жорсткого публіцистичного протистояння що стосувалося подій Голодомору в Україні. Тому прихід до влади Імамрадика стало крахом новостворенної політичної моделі. Хунта розвалилася, а всі мілітарі юніти отримали одинакові можливості щодо участі у розподілу державного фінансуваня.

Чи були спроби попрозумітися між половинками нашого суспільства? Так, перша така спроба була запропонована Ксенончиком. Багато про це можна прочитати тут. Вдруге, коли коаліція НГ-УАНПУ не висувала кандидатів на вибори і президентом став Грейн, який отримував підтримку у вигляді консультацій та співпраці з Імом. Але врешті чсв Грейна, та некомпетентності його уряду призвело до катострофічних наслідків та змусило націоналістичну коаліцію втрутитися та провести процедуру імпічменту, вперше в історії ененьки.

Ще один випадок можливості примирення є маловідомим загалу. Він полягав в тому що зі сторони ботоводів НПУ поступила пропозиція коаліції для використання державного апарату у відмиві ботовалюти. Механізм відмиву повинен був реалізовуватися через функцію авіаудару введену адмінами. Але політична активність коаліції НГ-УАНПУ не дозволила б замаскувати діяльність нпушників у випадку їх приходу до влади , тому вони вирішили отримати наше схвалення, сподіваючись що така пропозиція буде цікавою тим хто мультить по той бік барикад. Коли їм було відмовленно вони спробували продемонструвати свою ботосилу викинувши з топу УА НПУ напередодні виборів. Це пізніше дозволило провести імпічмент Данделло і лише поглибило політичне протистояння.

Проте окрім історичних передумов сьогоднішній ситуації, є і колосальна різниця в якісному кадровому ресурсі політичних сил. З одного боку я поважаю емолодь сьогоднішньої опозиції, яка здатна креативити та отримувати задоволення від гри занурюючись з головою в перипетії есвіту та брати участь у створенні цілком якісної преси, але на жаль якісна лише в сфері ігрового чи оглядового характеру, проте неякісна з точки зору аналітичних аспектів. З іншого боку Грейн був останнім якісним, за організаторськими здібностями та досвідом роботи в уряді, президентом від “непатріотів”. Проте Грейн став і мабуть найбільшим розчаруванням в історії еУкраїни. Його каденція нагадала мені гру поганого картяра, який програвши солідну партію, згорає в полум”ї власних емоцій, робить все гірші та гірші ходи намагуючись приховати власну злобу за кривою посмішкою. Після Грейнової каденції опозиційні кандидати типу феніксоїда-реваншиста, який любить пропадати в рж Сірка, наївного блазня Стіві, борця з патріотизмом Бунгара, підтролків Вальца та Обсервера, нуба Затея, викликають лише посмішку.

В еУкраїнському суспільстві коаліція УАНПУ-НГ безперчно є політичною скелею об яку розбиваються нецілісні опозиційні сили. Мишача метушня, та власні амбіції завжди перешкоджали опозиції здобути перемогу. Тому неодноразово активісти опозиційних партій готові були підтримати будь-кого, аби лише протистояти провладній коаліції. От тільки рядовий виборець неохоче голосує за тих кандидатів які підтримує опозиційна еліта, оскільки якість кандидата безперечно має значення. Політичне лузерство, та відсутність якісного управлінського кадрового потенціалу, активно списується на ботоводство, та ніяким чином не сприяє еволюції опозиційних сил. Шкода...

Давайте розглянемо основні маркери, які протиставляються коаліції УАНПУ-НГ, а також їх міфологізацію та демонізацію.

1. Бунгаризм.
Назву це поняття саме цим терміном, оскільки Бунгар чи не єдиний хто сформував та озвучив дійсно опозиційну до патріотичної коаліції ідеологію. Хоча її прихильників небагато, але вважаю саме її опозиційним вектором до якого тягнуться всі інші. Бунгаризм це модель суспільства, що включає в себе поняття “еУкраїни без націоналістів”. За цією теорією з еУкраїни потрібно вигнати всіх “поцреотів”, “упорків”, “бендерлогів”, “нациків” та фашистів. Заборонити запрошувати гравців з “западенщини”, а ящо запрошувати то лише “правильних”, “тролостійких” з “непромитими упорином мозгами”. В геополітиці - дружба з Росією, та іншими ідеологічно “братськими” народами. Носії цієї теорії переважно грають за забугор”я, а також в військовому загоні ФАС. Чимало їх і в Пантеоні, Анархістах, РА а також усіх опозиційних партіях.

2. Толерастичний лібералізм.
Толерастичний лібералізм є псевдоідеологією дуже близькою до бунгаризму. Наголошую на значенні псевдоідеологія, оскільки не є політичною ідеологією як бунгаризм з його побудовою суспільних цінностей, підходом до внутрішньої та зовнішньої політики. Толерасти, ліберали або анти-ржисти це основна складова сьгогоднішньої опозиції основною тезою яких є “навіщо тягнути рж в гру” і прагнення протиставити себе націоналістам. При тому ті націоналісти які входять в опозицію, називають націоналістів з НГ-УАНПУ “поцреотами”, “упорками” тому що ми “надто радикальні” і тягнемо рж в гру. Інколи такі “націоналісти” таки тягнуть рж в гру і вішають на автарки нац.символіку, Бандеру, Шухевича.

Загалом толерасти народ різношерстний. Більшість не проти бунгарівського сценарію з очисткою суспільства від радикалів. Для мене вони в більшості асоціюються з націонал-демократами, про яких недавно прочитав цікаву думку одного відомого в рж націоналіста - “на кухні націонал-демократ радикальніший за будь-якого тягнибоківця, а в публічному політичному просторі він перетворюється на зачуханого малороса-хуторянина, що печеться про галушки та вишиванки...”

3. Міф про спалення Москви.
Рік тому на президентських виборах Імамрадик заявив, що якщо стане Президентом домовиться з турками, які на той час були нашими окупантами та спільно з ними піде війною на Росію. Імам ті вибори програв, ситуація змінилася і через 2 місяці йдучи на вибори знову він заявив що будуватиме зовнішню політику так щоб врешті Україна та Росія опинилися в ворожих таборах. Врешті, за багато місяців роботи імаму та команді вдалося перетягнути на свою сторону багатьох потенційних ворогів рашки. Але тоді опозиція з радістю обзивала Імама брехуном, заявляючи ніби він обіцяв спалити Москву. Дойшло до того що опозиційні кандидати йдучи на вибори самі обіцяли “спалити Москву” врешті антиросійська коаліція була сформована і до неї увійшли країни АБК, проте гадаю нам трішки не хватило часу підготуватися - ОПОЗИЦІЯ запустила закон про НЕ Росії, який пройшов. Ту війну ми програли, але багато опозиціонерів забули що саме вони її почали. Натомість народу згодовують байку про те що ігрові націоналісти готові пожертвувати всім заради війни з Рашкою. Натомість як насправді війна з Росією не є для нас самоціллю, а лише одним з факторів який варто враховувати при побудові міжнародної політики, оскільки така війна може стати трампліном у розвитку нашої віртуальної держави.

4. Міф про ботоводів.
Мультиводство є типовим для багатьох бідних в рж держав. Люди не активно вкидують в гру гроші, тому створення додаткових акаунтів є прагненням вгнатися за сильнішими гравцями е-світу. Проте наявність додаткових акаунтів викликає й спокусу використовувати їх і в політиці, не залежно в якій партії ти находишся.

Заданий минулого року курс Імама “на Москву”, а також кропітка праця партійного активу допомогла НГ в досить короткий термін очолити список. Проте приклад хорошого партійного менеджменту “доброзичливці” не визнали. Простіше назвати когось ботоводом.

Ще один момент до якого нас привязуть, стосується Моджахед Окупейшин Груп (МОГ) групи тошерів в числі яких були і ботоводи. Група відома тим що була радикальним крилом в ЕМС та двічі захоплювала владу в Пакистані. Група вже більш як рік неактивна, а більшість її членів давно пішли з гри, інші туклікають, не пхаючись особливо ні в То інших країн ні в політику. Натомість варто згадати що в опозиції є “таланти” які робили спроби ТО Чехії, Кіпру, Швейцарії та успішне ТО Японії.

Найголовніший момент в байці що провладна коаліція ботоводи, а опозиція борці за чистоту виборів полягає в тому що якраз ботоводилок у провладної коаліції ніколи і не було. Натомість у опозиції більше року як мінімум дві різні ботоводилки, з можливістю діяльності в політичні сфері. Чого ж тоді завжди перемагає провладна коаліція? Кривизна рук інженерів у відповідальний момент, хронічне лузерство та низька реальна підтримка населення, буде відповіддю на це питання.

5. Міф про попили.
Кажуть що ми рвемося до влади аби красти гроші з бюджету. Класична брахня, яку на ура сприймає емолодняк, що виріс реаліях справжнього сьогодення. Проте ніколи в своїй історії політичного протистояння, опозиція не надала ЖОДНОГО конкретного факту цього твердження. Жодної неточності в фінансовій звітності. Скажу більше, опозиція за великим рахунок звітність читає неохоче. Проте олололокати простіше ніж сидіти над цифрами, і якщо 100 раз назвати когось злодієм, можливо народ і повірить.

Ця каденція є яскравим прикладом, як без бюджетних коштів можна якісно працювати на благо ененьки. До речі, вчора роботу нашого уряду було відзначено штабістами Альянсу.

6. Еденоскептицизм.
Більше про це явище я напишу в продовженні цієї статті, яке стосуватиметься зовнішньої політики. Є міф про те що націоналістична коаліція занадто консервативна аби покинути альянс перебування в якому начебто не відповідає інтересам еУкраїни. Проте це не правда. Першими хто почав в голос говорити про можливу зміну альянсу після феніксоїдів, була партія Нова Генерація. На протязі останнього року ми прораховували багато варіантів, проводили перемовини з різними державами і вважаємо що на сьогоднішньому історичному відрізку це б було крахом зовнішньої політики. Еденоскептицизи дуже небезпечна карта яку можуть розіграти в малообізнаному середовищі, проте вона не принесе еУкраїні нічого окрім чергового масштабного розколу. Дурне діло не хитре, але правда в тому що навіть антиеден пропагандисти поняття не мають куди рухатися далі, і сподіваються що їх кудись таки та й візьмуть якшо вони вийдуть.

Якщо ви дочитали до цього моменту, вітаю. Схоже ви знайшли в статті, таки щось цікаве. Резюмуючи огляд внутрішньополітичного протистояння, зазначу, що проблеми наші цілком можливо розвязати. І за велики рахунком, внутрішня політика наразі, ненайбільша наша проблема, але вона безперечно, чіпляє, та буде чіпляти і інші галузі. Тому повинен підкреслити, що Нова Генерація бореться на виборах тому що у нас ще є порох в порохівницях, тому що ми можем продемонструвати та встановити солідний стандарт якою повинна бути еукраїнська влада, тому що ми не бачимо тих хто гідно може нас замінити. Де та молода шпана, що зітре нас з лиця землі? Опозиція, хто ваші лідери? Які ваші ідеї та прагнення? Ми даємо можливість набиратися досвіду в нашому уряді, чи багато з вас висловили бажання?

Зміна політичної влади неминуча, але проблема в внутрішній політиці полягає в тому що сьогодні в опозиції немає гідного лідера. Немає команди. Немає ідей. Але є прагнення потролити опонентів, та отримати завітну медаль Президента. От тільки чи не занадто багато тих “немає”, аби дійсно принести користь еУкраїні?

Я щиро бажаю нашим опонентам вирости, і як опоненти і як еполітики. А партія Нова Генерація проводить набір бажаючих присвятити свій час політичному модулю гри. Нам теж потрібна свіжа кров (не руськіх младєнцев, хе-хе), нові активні політики та майбутні Президенти. Усім бажаючим звертатися до мене.

Дякую за увагу. Чекайте продовження статті. Далі буде..