[MoC] Пробачення просимо та булочки роздаємо ^_^

Day 2,651, 14:03 • Published in Ukraine Ukraine • by Ministry of Culture








Сьогодні – Прощена неділя. Останній день Масляної і остання неділя перед Великим постом. В церквах проводяться спеціальні Богослужіння, рідні, близькі, знайомі просять пробачення одне в одного.

Чому саме сьогодні, адже Біблія вчить нас прощати завжди?
Цей звичай пішов від християн Єгипту. Перед настанням Великого посту ченці тодішніх монастирів, намагаючись наслідувати Господа, розходились по пустелі на сорок днів, щоб усамітнитись і очиститись духовно від усякої суєти. Дехто з них вже не повертався – гинули в пустелі. Тому, розходячись аж до Великодня, про всяк випадок ченці просили одне в одного пробачення, як перед смертю, від душі прощаючи й самі. Кожен чудово розумів, що ця зустріч може стати останньою як для нього, так і для товаришів, і ніхто з них не хотів іти на можливу смерть маючи, як кажуть у народі, за пазухою каменя.

Згодом ця традиція перейшла в обряд всієї православної Церкви. У царській Росії, наприклад, існував звичай царя просити пробачення у своїх підданих. Цар об’їздив війська, просив вибачення у солдатів, відвідував монастирі тощо.

Для тих же, хто не сповідує канонів православ'я, цей день лишається можливістю звернутися до своїх рідних і близьких, яких досить часто саме найбільше і кривдимо, нехай ненароком, ніби й не бажаючи того, наприклад, своєю байдужістю, неуважністю, суєтою. Звернутись не тільки з словами, іноді й формальними, але й вкладаючи туди часточку душі, або й просто з посмішкою, теплом. Адже кожен з нас потребує саме цього.

А проілюструвати важливість прощення спробуємо як завжди, за допомогою кількох коротеньких історій для душі 😁




Колишній в’язень нацистського концтабору приїхав у гості до товариша, з яким разом пройшов крізь усі табірні випробування.
Якось у розмові він запитав:
- Невже ти зміг пробачити нацистам?
- Так.
- А я ні! Ніколи! Мене все ще переповнює ненависть до них і прагнення помсти!
- В такому випадку, - сказав товариш, - вони й досі тримають тебе в концтаборі.






- Чому ти продовжуєш говорити про мої колишні помилки? – сказав чоловік. – Я думав, що ти вибачила і забула.
- Так, справді, - сказала жінка. – Але я хочу, щоб ти ніколи не забував про те, що я вибачила і забула.






Те, що нам казали, коли ми були дітьми:
Не біжи; йди поволі; йди швидше; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитись; не пустуй; не перешкоджай; не біжи; вважай бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; ти вже великий; я сам зроблю; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом...

Те що ми прагли почути:
Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся? чому не хочеш? ти дуже милий, приємний; розкажи що ти відчував; ти щасливий? мені приємно коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився...






Коли я була мала, тато був для мене чимось на зразок світла в холодильнику. І тато, і світло було в кожному домі, але ніхто з моїх друзів напевне не знав, що вони робили коли за ними зачинялись двері.
Мій тато виходив з дому кожного ранку, а ввечері, коли повертався, був щасливим, що знову нас бачить. Він єдиний вмів відкривати консервні банки, коли іншим це не вдавалося. Тільки він не боявся сам іти до пивниці. Коли голився, часто ранився, але це нікого не вражало, ніхто не цілував його, щоб полегшити біль.
Коли падав дощ, тільки він підганяв машину до вхідних дверей. Коли хтось був хворий, в любу погоду і в любий час доби він ішов купувати ліки. Він ставив пастки на мишей, він обрізав троянди біля дверей. Щоб вони не ранили нас своїми колючками. Коли мені подарували перший велосипед, він їхав коло мене багато кілометрів, аж поки я не навчилася сама.
Я боялась інших батьків, але не свого. Одного разу я зробила йому чай. Це була тільки гаряча вода з цукром, але він, сидячи в моєму крісельці, попивав його і дуже хвалив.
Коли ж я бавилась з ляльками, лялька-мама мала багато роботи. Натомість для ляльки-тата я не мала жодної, і вона казала моїми устами: „Ну, тепер іду на роботу”, - і я кидала її під ліжко.
Одного ранку, коли мені було дев’ять років, мій тато не встав щоб іти на роботу. Його завезли до лікарні, де наступного дня він помер. Я пішла до своєї кімнати і витягла ляльку-тата з-під ліжка. Стерла з неї порох і поклала на ліжко.
У моїй уяві татко ніколи нічого не робив. І я не думала, що його смерть завдасть мені такого болю. Ще й сьогодні. Не знаю чому. І я й дотепер шкодую, що ніколи не сказала йому „Тату, я люблю тебе”. Прости мені...





Для Вас працювали:

Superpixie, Arates, UkrainianGuerilla, Otrelos, Mekkanism та Povitrulya.





На прощену неділю прийнято їсти вареники. За народною приказкою, на прощену неділю «і бусурмени вареники їдять!».




Ну та замість вареників – невелика РОЗДАЧА: за кожен вот - булочок на 100 хп!


ДЛЯ ШАУТІВ
[MoC]Пробачення просимо та булочки роздаємо 😁
http://www.erepublik.com/uk/article/-moc-1-2499855/1/20