ера ерепки [частина 2]

Day 3,137, 14:03 • Published in Ukraine Ukraine • by Vasyl33


Передісторія: Інформація про введення ЕВМ (електронного воєнного модуля) розповсюджується по всьому світу, але наразі ще є люди, які нічого не знають. Більшість населення радіє, що війни, як такої, вже не буде, також починає формуватися оплот невдоволених.
Ця історія про бравого комірника П'єра, який раніше служив в певному батальйоні певної країни.

[33 лютого 2008 року / День 3]

Зазвичай П'єро прокидався досить пізно, а особливо добре це йому вдавалося, коли в частині не було нікого з командирського складу. Проте цього разу його розбудив гамір у коридорі. Він швиденько зістрибнув із ліжка і заодно перевірив свій НЗ (40 пачок "Верховини", мило, майтки і майку) на випадок надзвичайної ситуації. Втім сирени не було, отже все спокійно.

У коридорі П'єро побачив вишикуваний взвод та командира, від чого його серце стиснулося наче маленький тарган, в момент коли на кухні вмикають світло. "Напевне довідалися, що соляра пропала", - зітхнув подумки П'єро, не підозрюючи, що все було значно гірше.

- Ставай у стрій, синку, - лагідно, проте з ноткою суму в голосі промовив до нього командир, від чого в бідолашного комірника мало щелепа не відвисла. Намагаючись не привертати до себе увагу, П'єро прошмигнув поза спинами бійців, та став у стрій.

Командир почав:
- Кілька днів тому, відбулося засідання Планетарної Ради Безпеки. Ці покидьки заборонили нам робити те, що ми вміємо - воювати.
*По строю пробігла німа хвиля здивування, найбільш вразливі бійці зімліли*
- І тепер, - продовжив командир, - ці кляті хіпі хочуть, щоб більше ніхто з вас ніколи не тримав справжньої зброї в руках. Вони кажуть, що це необхідно, але я їм не вірю. Тепер у школах вивчатимуть мистецтво: якихось абстракціоністів там, візажистів чи як вони. Замість військової підготовки - дідька лисого.
Але є і хороші новини - ми можемо продовжити боротьбу в Інтернеті.
- В інтернеті? - перепитав П'єро, забувши про своє бажання бути непомітним.
- Саме так,- гордо підтвердив командир. - Ці молокососи дозволили нам воювати через свій електронний військовий модуль. Я думаю, що це щось схоже на танки онлайн - наводиш приціл на ворога і тиснеш кнопку "стріляти". Хто з вас грав танки онлайн, крок вперед.

*Половина строю вийшла наперед*

-Молодці! - похвалив командир. - Я забираю вас у навчальний центр, будете готувати молокососів і вчити їх тиснути кнопку. Всі інші - негайно повертайтеся додому, ви армії більше непотрібні.

П'єро по справжньому перелякався, коли до нього дійшов зміст цих слів. Вдома слід було шукати роботу, заводити сім'ю та поводити себе так, як того хоче суспільство. В армії ж панував дух свободи та легкої анархії. Домовившись із потрібними людьми, можна було виміняти соляру на цигарки, алкоголь та навіть зустрітися із дамочками, які погоджувалися виконати певні бажання за певну оплату. Більше того, раз в місяць їх навіть водили в музей - показати, що всі війни ідуть не просто так, а для того, щоб понівечені скульптури перетворилися на дуже цінні витвори мистецтва. Після якогось особливо невдалого похмілля П'єро навіть дістав собі мішок гіпсу і почав ліпити велетенські жіночі груди. Звісно, що йому не хотілось покидати це тепле містечко.

- А можна мені з вами? - підняв руку, П'єро, намагаючись вдавати із себе простоту та невинність.
- Ти ж не грав танки онлайн, похитав головою командир.
- Але я комірник, - сказав П'єро, із усією гордістю на яку тільки спромігся. - Я можу навести порядок та вести облік предметів, які необхідні. Наприклад комп'ютерів, чи табуреток. Або у самому модулі можуть бути якісь ігрові елементи, які можна передавати між гравцями. Без мене ви не впораєтесь.
Командир хвилинку поміркував, а тоді сказав таке:
- Гаразд, я ще сам не бачив того модуля, але якщо там є щось подібне, то ми тебе беремо. І тоді ми наваляємо всім тим хіппі і завоюємо світ, нехай і через інтернет... Може вони і справді помиратимуть, не виходячи з дому. Треба написати таку петицію... Збір закінчено, взвод, вільно.

Окрилений П'єро повернувся до своєї кімнатки. Здається, ситуацію було врятовано. Головне потім знайти людей, яким можна продати вживані комп'ютери, а ще краще знайти зацікавлених і продавати їм акаунти. П'єро чув про людей, які заробляють шалені гроші, качаючи персонажів ВоВ...
А зараз треба переговорити із своїм старим дружбаном Міклухою, якого насправді звали Валентин Борисович. Хоча ні - по паспорту він був Міклуха, а в народі - Валентин Борисович. Міклуха мав знатися на таких справах.

[...далі буде...]


P.S. наступний матеріал вийде після того, як я отримаю 25 коментарів 😉 але не швидше ніж завтра. Не хочу забивати своїми статтями всю пресу.
Приймаю пропозиції подальшого розвитку подій.

________________________________________________________________________________

для шаутів:
ЕЕ [частина 2]
https://www.erepublik.com/uk/article/-2-18-2602933/1/20