Як святкували днюху тисячолітньої лисиці

Day 2,492, 10:33 • Published in Ukraine Ukraine • by Superpixie


Сиділи якось ми з котиком ввечері і розмовляли про те, про се. І раптом я йому кажу:
- А у мене завтра буде днюха.
- Це скільки тобі виповниться 1001 рік?
А треба сказати, що в мені цілком миролюбно і взаємодоповнююче вживаються дві суті: маленький дух природи – піксі і тисячолітня лисиця Інарісин (ну тисяча років – це так дуже умовно, тисяча +, тисяча -, хто ж ті роки буде рахувати, після першої сотні 😁).



- Ну, як тобі сказати, - почала вагатися я, чи варто говорити про такі дрібниці, як лисячий вік. – У нас, лисиць, не заведено уже рахувати після тисячі, тобто це буде черговий мій тисячний день народження.
- Ну, ти даєш, - не повірив котик.
А поки ми так розмовляли, годинник вибив північ і на порозі замість е-вампіра став Kostyukh :
- Може я зарано прийшов... – почав він, - але хочу встигнути тебе привітати.
- Дякую, щиро дякую. А з чим? – витріщилась я.
- Ну так з твоїм днем народження, - і, побачивши, що мої очі ще більше округлились, додав, - Повітруля скакала етером і по секрету всім, хто хотів сповіщала, що ти іменинниця.
- Ох, вже та Повітруля, ох, вже та скакуля, - промимрила я собі під ніс.
А тим часом Kostyukh уже розпочав привітальну промову:

Няй буде у тя по два мужика,
Морові та файні два штрамака.
У хижі той, що чесний, терпеливий,
А за поругом другий ладжовий, перспективний.
Най з фийсов в руках
Бережуть тя, як пес той кроля.
Най люблять безмежно
І чинять.... з тобов
Ай най сиринча пребуде з тобов!

- Яке файне вітання, - почала я, але в кімнаті уже нікого не було. Вручивши букетик квітів, Kostyukh так само раптово зник, як і з’явився.
Ми лишилися знову удвох з котиком.
- А знаєш, лисиці схожі на осінь, такі ж руді і гарні, - філософськи зауважив котик, незмигно дивлячись на мене.



Це бентежило мене і я заговорила, щоб якось відволікти його увагу:
- Знаєш, я люблю весну за її обіцянку тепла і розвою, а літо – за сонце, зелень, тепле море, відпочинок. А найліпше люблю осінь, бо вона дарує людям не лише урожай, а й останній вибух неймовірної краси перед зимовим умиранням. Я люблю золото осені... А хочеш прочитаю вірш, написаний колись про осінь? – і не дочекавшись відповіді, почала...

А в місті знову розкошує осінь,
І золотом устелена земля.
Цар Мідас на хвилинку в гості
В наш край напевно завітав.

Побув недовго, лиш хвилинку,
Позолотив усе довкруж.
І зник. Пішов шукать спочинку.
Все марив він позбутись пут.

А ми удвох щасливі і убогі
Посеред осені були.
Нам килим золотий під ноги,
Як царським дітям, хтось простелив.

І не встигла я витримати до кінця поетичну паузу, і не встиг котик щось сказати мені, як на порозі з’явилися двоє моїх друзів – UkrainianGuerilla і CerezaR.
UkrainianGuerilla відкашлявся і почав:
- Ну що ж, вітаю з прибуттям на грішну землю! Ну тобто вітаю з днем твого народження! Бажаю, щоб усе що є щоб і залишалось, хай його було що більше; усього що нема, але хотілось, щоб було, було, та того що нема і добре, що нема, хай би зовсім не було, бодай воно згоріло. Коротше шоб перло...
І висипав з міха золото, а слідом за ним Цезар.
- Замість одного печального царя Мідаса, прийшли двоє радісний друзів! – захоплено закричала я.
А потім з’явилися братик Otrelos і сеструнця-Повітрульця, яка привела з собою ще друзів.
- Ну от, тепер усі зібралися, можна починати святкувати.
І була гостина, і були веселощі і жарти, була кава по цісарськи із запахом осіннього диму... А потім ми пішли любуватися осіню...

PS. А останнім вітав Political Dragon...




ДЛЯ ШАУТІВ:
Як святкували днюху тисячолітньої лисиці
http://www.erepublik.com/en/article/-1-2446424/1/20